Епікондиліт: більше ніж локальне запалення
Латеральний епікондиліт, або «лікоть тенісиста», — це клінічний синдром, для якого характерні біль і зниження функції, пов’язані з навантаженням на спільне сухожилля розгиначів кисті в ділянці латерального надвиростка плечової кістки.
Найчастіше в патологічний процес залучається сухожилок короткого променевого розгинача зап’ястка — m. extensor carpi radialis brevis. Рідше зміни поширюються на інші компоненти спільного сухожилка розгиначів.
Попри назву, захворювання не обмежується спортсменами. Його провокують повторне захоплення предметів, розгинання кисті, ротаційні рухи передпліччя, робота з інструментами та інші навантаження, які систематично перевищують адаптаційну здатність сухожилка.
Сучасний термін «латеральна епікондилопатія» точніше відображає природу хронічного процесу: це комплексне порушення сухожилка з болем, зниженням функції та толерантності до навантаження, а не лише локальне запалення. Водночас сучасна модель тендинопатії не виключає участі імунних клітин і запальних медіаторів на окремих етапах захворювання. (Millar et al., 2021)
1. Навантаження перевищує здатність до адаптації
Повторні тракційні навантаження створюють мікропошкодження у зоні проксимального прикріплення сухожилка. Якщо між навантаженнями немає достатнього часу для відновлення, нормальна адаптаційна відповідь поступово змінюється патологічним ремоделюванням.
2. Порушується гомеостаз позаклітинного матриксу
Теноцити змінюють свою активність, порушується баланс між синтезом і деградацією компонентів матриксу. Зростає активність ферментів, які беруть участь у перебудові колагену, а структура сухожилка стає менш однорідною.
3. Колагенові волокна втрачають упорядкованість
Для тендинопатії характерні дезорганізація колагенових пучків, зміна їхнього діаметра й орієнтації та відносне збільшення колагену III типу. Він формує менш зрілі та менш механічно стійкі волокна порівняно з колагеном I типу.
Наслідок — зменшення здатності сухожилка ефективно передавати навантаження від м’яза до кістки.
4. Змінюється локальна больова система
У патологічно зміненій тканині можуть формуватися неоваскуляризація, підвищена сенсорна іннервація та локальна продукція нейромедіаторів болю. Тому вираженість симптомів не завжди прямо відповідає ступеню структурних змін на УЗД або МРТ.
5. Формується цикл болю та зниження функції
Біль обмежує силу захоплення й активність пацієнта. Зменшення навантаження без подальшого контрольованого відновлення призводить до детренованості сухожилка та ще нижчої толерантності до повсякденних або професійних навантажень.
У здоровому сухожилку колагенові волокна орієнтовані переважно вздовж напрямку навантаження. Така архітектура дозволяє тканині витримувати повторні тракційні сили та повертатися до вихідної довжини.
При хронічній тендинопатії змінюється не лише кількість окремих компонентів матриксу, а й їх просторова організація.
Епікондиліт: патологія на рівні тканини
Здорове сухожилля
Тендинопатія
Здорове сухожилля
Здорове сухожилля
Тендинопатія
Тендинопатія
Архітектура волокон
Паралельна орієнтація вздовж напрямку навантаження
Дезорганізація та різноспрямованість волокон
Архітектура волокон
Здорове сухожилля
Паралельна орієнтація вздовж напрямку навантаження
Тендинопатія
Дезорганізація та різноспрямованість волокон
Колагеновий склад
Переважання зрілого колагену I типу
Збільшення синтиезу колагену III типу
Колагеновий склад
Здорове сухожилля
Переважання зрілого колагену I типу
Тендинопатія
Збільшення синтиезу колагену III типу
Обмін матриксу
Збалансовані синтез і деградація
Дисрегуляція ремоделювання матриксу
Обмін матриксу
Здорове сухожилля
Збалансовані синтез і деградація
Тендинопатія
Дисрегуляція ремоделювання матриксу
Функціональний наслідок
Висока толерантність до механічного навантаження
Знижена толерантність, біль і функціональні обмеження
Функціональний наслідок
Здорове сухожилля
Висока толерантність до механічного навантаження
Тендинопатія
Знижена толерантність, біль і функціональні обмеження
Клінічна оцінка епікондиліту
Клінічна оцінка має підтвердити типовий больовий патерн, виключити альтернативні причини та зафіксувати вихідний рівень функції.
Типова клінічна картина
● біль у ділянці латерального надвиростка з можливою іррадіацією по задньолатеральній поверхні передпліччя;● провокація болю під час захоплення предметів, піднімання чашки, рукостискання або роботи з інструментами;● болючість при пальпації проксимального прикріплення сухожилка розгиначів;● біль при опорі розгинанню кисті або середнього пальця;● зниження безболісної сили захоплення;● позитивні тести Cozen, Mill або Maudsley.
Контроль динаміки
Для оцінки вихідного стану та динаміки доцільно використовувати PRTEE, безболісну силу захоплення та, за потреби, DASH або Patient-Specific Functional Scale. Клінічні рекомендації JOSPT окремо наголошують на необхідності вимірювати біль, функцію, силу захоплення та специфічні для пацієнта обмеження. (Lucado et al., 2022)
Візуалізація
УЗД, КТ або МРТ не є обов’язковими для кожного пацієнта. Візуалізацію доцільно розглядати при діагностичній невизначеності, атиповій клінічній картині, підозрі на розрив або відсутності очікуваної відповіді на адекватне консервативне лікування. (BESS, 2023)
Базисні рекомендації
За типової клінічної картини та відсутності «червоних прапорців» початкове ведення може включати:● аналгетики та/або місцеві чи пероральні НПЗП для короткочасного контролю болю з урахуванням індивідуальних ризиків;● фізичну терапію та, за потреби, застосування ортезів;● пояснення пацієнту, що стан зазвичай має сприятливий природний перебіг і в більшості випадків симптоми зменшуються протягом трьох місяців;● модифікацію провокувальної активності, зокрема зміну техніки захоплення та піднімання предметів;● програму вправ, що може включати розтягування та ексцентричне навантаження розгиначів кисті.
Приклад програми доступний на сайті BESS.
Фізична терапія має найпереконливішу підтримку серед консервативних методів лікування латеральної епікондилопатії.
Освіта пацієнта
Ключовий принцип: прогноз здебільшого сприятливий, але відновлення потребує часу й активної участі пацієнта.
Пацієнту необхідно пояснити, що латеральна епікондилопатія:● пов’язана з порушенням здатності сухожилка переносити навантаження, а не лише з локальним запаленням;● зазвичай не означає небезпечного або незворотного ушкодження;● має переважно сприятливий природний перебіг;● не потребує повної відмови від рухів у ліктьовому суглобі;● може відновлюватися поступово й нерівномірно — з періодами тимчасового посилення симптомів після незвичного навантаження.
BESS зазначає, що у більшості пацієнтів симптоми реагують на початкове ведення протягом трьох місяців. Водночас це не слід подавати як гарантований термін повного одужання: що довше симптоми існували до початку лікування, то більше часу може потребувати відновлення.
Пацієнт має розуміти, що біль не завжди прямо відображає ступінь структурних змін у сухожилку. Метою лікування є не лише досягнення мінімального болю у спокої, а й повернення здатності захоплювати, піднімати предмети, працювати або займатися спортом без стійкого загострення симптомів.
Доцільно заздалегідь узгодити:● які дії пацієнт хоче відновити насамперед;● які навантаження необхідно тимчасово скоригувати;● за якими показниками оцінюватиметься динаміка;● коли потрібна повторна консультація.
Для контролю результатів можна використовувати PRTEE, безболісну силу захоплення та одну-дві специфічні для пацієнта функціональні дії. (BESS, 2023)
Модифікація способу життя
Ключовий принцип: зменшити надлишкове навантаження, але не створювати тривалий повний спокій.
Спочатку необхідно визначити, які саме компоненти активності провокують симптоми:● сильне або тривале захоплення предметів;● повторне розгинання кисті;● ротаційні рухи передпліччя;● піднімання предметів однією рукою;● робота з інструментами;● повторні спортивні чи професійні рухи без достатнього відновлення.
Модифікація полягає не обов’язково у повній відмові від діяльності. Частіше достатньо тимчасово змінити один або декілька параметрів: вагу предмета, силу захоплення, кількість повторень, тривалість роботи або співвідношення навантаження й відпочинку.
Практичні рекомендації можуть включати:● утримання кисті ближче до нейтрального положення;● піднімання предметів двома руками або ближче до тулуба;● поворот долоні догори чи використання нейтрального захоплення, якщо це зменшує симптоми;● використання легших інструментів або руків’я більшого діаметра;● чергування завдань і регулярні короткі перерви під час повторної роботи;● тимчасовий перехід на полегшені професійні обов’язки;● корекцію спортивної техніки та обладнання разом із фізичним терапевтом або тренером.
Навантаження збільшують поступово, орієнтуючись не лише на біль під час виконання руху, а й на загальну динаміку симптомів після активності. Послідовне наростання болю або зниження функції свідчить, що поточна доза навантаження перевищує спроможність сухожилка.
Ортез передпліччя або фіксатор кисті можна короткочасно використовувати під час провокувальної діяльності, якщо він одразу зменшує біль або покращує силу захоплення. Однак доказів його середньо- чи довгострокового лікувального ефекту недостатньо, тому ортез не повинен замінювати вправи. (JOSPT, 2022)
Фізична терапія
Ключовий принцип: поступово відновити здатність сухожилка переносити механічне навантаження.
BESS рекомендує пропонувати фізичну терапію пацієнтам із латеральною епікондилопатією. Найбільш конкретна підтримка в настановах JOSPT стосується дозованих вправ з опором для розгиначів кисті у пацієнтів із підгострими та хронічними симптомами.
Програму формують відповідно до подразливості симптомів, вихідної сили та функціональних потреб пацієнта. Вона може включати декілька послідовних етапів.
Початкове контрольоване навантаження
За високої подразливості застосовують вправи з відносно низьким опором і комфортною амплітудою. Ізометричні скорочення розгиначів кисті можуть використовуватися як спосіб розпочати навантаження без значного руху в сухожилку.
Відновлення сили
У міру зменшення подразливості додають концентричне й ексцентричне зміцнення розгиначів кисті, вправи для сили захоплення та, за наявності відповідних дефіцитів, для пронаторів і супінаторів передпліччя.
Розтягування може бути допоміжним компонентом, але не повинно залишатися єдиним видом вправ. Дані JOSPT свідчать, що поєднання розтягування зі зміцненням має кращу клінічну логіку, ніж ізольоване розтягування.
Прогресія навантаження
Поступово збільшують:● зовнішній опір;● довжину важеля;● кількість повторень або тривалість роботи;● вимоги до сили й витривалості захоплення;● швидкість та координаційну складність рухів.
Для пацієнтів із фізично вимогливою професією або спортивними потребами завершальний етап має включати специфічні робочі чи спортивні завдання.
JOSPT наводить 3 підходи по 15 повторень протягом 6–12 тижнів як можливий орієнтир, але наголошує, що оптимальний тип вправ, доза і швидкість прогресії остаточно не встановлені. Тому цю схему не слід розглядати як універсальний протокол для кожного пацієнта.
За наявності відповідних порушень програма може додатково включати:● зміцнення м’язів плечового пояса та стабілізаторів лопатки;● корекцію рухових патернів усієї верхньої кінцівки;● локальні мануальні техніки для короткочасного зменшення болю та збільшення безболісної сили захоплення;● роботу з шийним або грудним відділом і зап’ястком, якщо під час обстеження виявлено пов’язані дефіцити.
Пасивні методи можуть полегшувати виконання активної програми, але не повинні замінювати прогресивне навантаження. Для ультразвукової терапії як самостійного методу результати суперечливі.
Приклад пацієнтської програми вправ доступний на сайті BESS. (JOSPT, 2022)
Рівень доказів слід подавати коректно: фізичну терапію рекомендовано пропонувати пацієнтам, а її перевага найкраще підтверджена в короткостроковій перспективі. Найбільш обґрунтованим активним компонентом є зміцнення розгиначів кисті з прогресивним навантаженням, однак єдиного оптимального протоколу не встановлено.
Знеболення
Ключовий принцип: контроль болю має допомагати пацієнту залишатися активним і виконувати реабілітаційну програму.
Для короткочасного контролю симптомів можуть застосовуватися аналгетики та місцеві або пероральні НПЗП. Вибір препарату залежить від супутніх захворювань, попереднього досвіду лікування та індивідуального ризику небажаних явищ.
BESS допускає застосування НПЗП протягом періоду до чотирьох тижнів. Місцевим формам можна надавати перевагу через нижчий ризик системних небажаних явищ. Пероральні НПЗП призначають після оцінювання гастроінтестинальних, серцево-судинних, ниркових та інших індивідуальних ризиків.
Додатково для короткочасного полегшення можуть використовуватися:● локальне охолодження за доброї переносимості;● жорстке тейпування;● ортез під час конкретної провокувальної активності;● окремі мануальні техніки.
Ці методи переважно впливають на симптоми й не повинні розглядатися як самостійний спосіб відновлення сухожилка.
Кортикостероїдні ін’єкції при латеральній епікондилопатії не рекомендовані. Вони можуть забезпечити незначне короткочасне зменшення болю протягом першого місяця, однак ця перевага не зберігається, а через шість місяців результати можуть бути гіршими порівняно з плацебо.
Зменшення болю не повинно ставати підставою для різкого повернення до повного навантаження. Медикаментозний контроль симптомів має доповнювати поступове функціональне відновлення, а не замінювати його. (BESS, 2023)
Ін'єкційні ГКС
Рекомендації BESS не радять рутинно застосовувати кортикостероїдні ін’єкції при латеральній епікондилопатії: незначна перевага в перший місяць не зберігається, а через шість місяців результати можуть бути гіршими порівняно з плацебо.
Червоні прапорці
Латеральна епікондилопатія зазвичай не потребує невідкладного лікування. Однак деякі ознаки не відповідають її типовому перебігу й потребують термінової профільної оцінки:● дитячий або підлітковий вік — направити пацієнта до дитячого ортопеда-травматолога;● значуща травма або підозра на перелом чи вивих — провести невідкладну травматологічну оцінку та необхідну візуалізацію;● виражений набряк або пальповане утворення — направити до ортопеда-травматолога для виключення структурного ушкодження чи пухлинного процесу;● ознаки локальної або системної інфекції — забезпечити невідкладну профільну оцінку;● ознаки запального процесу або залучення кількох суглобів — направити пацієнта до ревматолога;● підозра на пухлину або злоякісний процес — терміново направити пацієнта за локальним онкологічним маршрутом.
За наявності будь-якого з цих «червоних прапорців» не слід продовжувати стандартне ведення епікондилопатії до виключення клінічно значущої альтернативної патології.
Базисні рекомендації
На спеціалізованому етапі необхідно:● повторно перевірити діагноз на підставі анамнезу та клінічного обстеження;● за діагностичної невизначеності виконати рентгенографію для виключення перелому, артриту або вільних внутрішньосуглобових тіл;● за клінічними показаннями розглянути УЗД, КТ або МРТ;● забезпечити мультидисциплінарне ведення із залученням ортопеда-травматолога, фізичного терапевта та, за потреби, хірурга.
PRP-терапія
PRP має привабливу біологічну логіку: тромбоцити містять фактори росту та сигнальні молекули, які потенційно можуть впливати на клітинну відповідь і ремоделювання сухожилка. Проблема полягає в тому, що клінічні результати не підтверджують цю гіпотезу достатньо послідовно.
Кокранівський огляд включив 32 дослідження за участю 2337 пацієнтів. У безпосередніх порівняннях із плацебо через три місяці різниця становила лише:● 0,16 бала за шкалою болю 0–10;● 1,86 бала за функціональною шкалою 0–100.Це статистично й клінічно незначущі величини. Переваги також не виявили через 6 і 12 місяців. Cochrane, 2021
Новий метааналіз у The American Journal of Sports Medicine включив шість плацебо-контрольованих РКД і 355 пацієнтів. PRP не продемонструвало значущої переваги щодо болю або функції через 4, 8–12 чи 24–26 тижнів. Antunes Júnior et al., 2026
Чому тоді частина досліджень показує перевагу PRP?● PRP часто порівнюють із кортикостероїдом, який краще працює в перші тижні, але може мати гірші середньо- та довгострокові результати.● У різних дослідженнях використовуються принципово різні PRP: лейкоцитарне чи безлейкоцитарне, з різною концентрацією тромбоцитів, активацією та технікою введення.● Фізіологічний розчин і «peppering»-техніка самі можуть діяти як суха пункція.● Значну частину покращення може пояснювати природний перебіг захворювання.
BESS займає обережну позицію: PRP можна обговорювати, але пацієнта необхідно попередити, що метод може не мати переваги над плацебо. BESS, 2023
Ін'єкційний колаген
Ін’єкційний колаген I типу має патофізіологічне й експериментальне обґрунтування та демонструє виразний, але поки попередній клінічний сигнал при хронічній латеральній епікондилопатії.
У пілотному дослідженні курс із п’яти ін’єкцій супроводжувався клінічно значущим зменшенням болю та функціональних обмежень. Водночас відсутність контрольної групи не дозволяє визначити, яка частина покращення була зумовлена саме колагеном. Тому колагенову терапію доцільно розглядати як перспективний тканинно-орієнтований компонент комплексного лікування відібраних пацієнтів, а не як заміну реабілітації чи доведений метод структурної регенерації сухожилка.
Дослідження на культурах людських теноцитів показують вплив MD‑Tissue на міграцію і проліферацію клітин, синтез колагену I типу та механотрансдукцію. Це створює правдоподібне тканинне обґрунтування, хоча не доводить регенерації сухожилка в організмі людини. Randelli et al., 2018; Randelli et al., 2020
Нове пілотне дослідження 2025 року у 13 пацієнтів із частковими ушкодженнями сухожилка розгиначів також показало зменшення болю та позитивну УЗ-динаміку. Porta et al., 2025
РКД 2026 року при тендинопатії надостьового м’яза показало перевагу ін’єкцій гідролізованого колагену над сухою пункцією через один і три місяці. Це підсилює загальний клінічний сигнал, але не може прямо підтвердити ефективність свинячого колагену I типу саме при епікондилопатії. Chirico et al., 2026
Метод "сухої пункції"
JOSPT надає рекомендацію рівня B застосовувати суху пункцію сухожилка або тригерних точок для зменшення болю та функціональних обмежень. JOSPT, 2022
Оновлений метааналіз 2024 року включив 17 досліджень і 979 пацієнтів та показав покращення болю, функції й сили захоплення, особливо в короткостроковій перспективі. Проте техніки та групи порівняння істотно відрізнялися. Ma et al., 2024
Водночас BESS встановила, що немає достатніх досліджень із переконливою плацебо-групою, тому неможливо довести, що суха пункція краща за імітаційне втручання або природний перебіг.
Пізніше РКД за участю 143 пацієнтів показало виражену додаткову користь електричної сухої пункції, але вона застосовувалася разом із маніпуляціями хребта та кінцівки. Тому ефект безпосередньо пункції відокремити неможливо. Dunning et al., 2024
Фізіотерапія: УХТ
УХТ має правдоподібне біологічне обґрунтування: механотрансдукція, зміни локальної больової сигналізації, вплив на теноцити, кровопостачання та ремоделювання матриксу. Але механізм не є доказом клінічної ефективності.
Метааналіз 2021 року включив 27 досліджень і 1871 пацієнта. Деякі статистичні відмінності були на користь УХТ, однак вони не досягали клінічно значущого рівня; автори не встановили клінічної переваги над імітаційною УХТ або кортикостероїдними ін’єкціями. Karanasios et al., 2021
На цій основі BESS зробила сильний висновок проти застосування УХТ: докази помірної впевненості не показали покращення PRTEE до 12 тижнів, а середньострокові позитивні сигнали мали дуже низьку впевненість.
Новіші дані не дають однозначної підстави повністю закрити питання:● огляд 2026 року включив 11 РКД, але лише чотири мали низький ризик систематичної похибки; результати залишилися непослідовними, а загальний висновок — невизначеність ефекту; Verbeke et al., 2026● мережевий метааналіз 2026 року знайшов позитивні сигнали для окремих типів та інтенсивностей УХТ, але включав також когортні дослідження, непрямі порівняння, а навіть імітаційна УХТ була кращою за очікування без лікування. Самі автори визнали обмежену кількість і недостатню якість робіт. Jin et al., 2026
Показова проблема активних порівнянь: метааналіз 2025 року встановив перевагу УХТ над ультразвуком щодо болю приблизно на 0,9 бала, але не щодо функції за PRTEE. Оскільки ефективність самого ультразвуку непевна, перевага над ним не доводить переваги над плацебо. Alharbi, 2025
Профільне International Society for Medical Shockwave Treatment, навпаки, розглядає епікондилопатію як показання до УХТ і пропонує параметри лікування. Це демонструє реальну розбіжність між товариством, спеціалізованим на конкретній технології, та незалежними настановами, які оцінюють усі методи за клінічно значущими результатами. ISMST, 2023
УХТ можна індивідуально обговорювати при хронічному рефрактерному перебігу після належної програми навантаження, обов’язково повідомивши пацієнта про суперечливість доказів.
Фізіотерапія: терапевтичний ультразвук
Метааналіз 13 досліджень із 442 учасниками показав зменшення болю всередині груп ультразвукової терапії. Але при порівнянні з контрольними групами значущої переваги не було, як і покращення сили захоплення. Триваліші курси не забезпечували додаткової користі. Luo et al., 2022
JOSPT звертає увагу на різні частоти, інтенсивність, імпульсний або безперервний режими та кількість процедур у дослідженнях. Через таку неоднорідність настанова дає рівень D: рекомендацію за або проти ультразвуку як самостійного методу сформувати неможливо. Вправи та мобілізація мають переконливіше клінічне обґрунтування. JOSPT/APTA, 2022
Фізіотерапія: лазер і фотобіомодуляція
Це найбільш обережно позитивний напрям серед апаратних методів, але доказовість залишається слабкою.
Метааналіз HILT включив шість РКД і 344 пацієнтів. Було отримано невелике зниження болю приблизно на 0,98 бала, але впевненість у доказах була низькою. Значущої переваги щодо сили захоплення та функції руки не встановлено. ElMeligie et al., 2023
JOSPT допускає лазер як додаткове втручання для болю та сили захоплення в період від п’яти тижнів до шести місяців, але надає лише рівень C. Критично важливі параметри — довжина хвилі, енергетична доза, точка прикладання та кількість процедур. Тому позитивні результати одного протоколу не можна переносити на будь-який «лазер».
Фізіотерапія: TENS та інші електричні методи
Найкраще TENS описувати як можливий метод електроаналгезії.У великому прагматичному дослідженні TATE 241 пацієнт отримував або освіту, рекомендації та вправи, або ту саму програму разом із домашнім TENS. Через шість тижнів різниця болю становила лише −0,33 бала з довірчим інтервалом від −0,96 до 0,31 — тобто додаткової користі не підтверджено. Chesterton et al., BMJ, 2013
Тому TENS можна залишити як необов’язкову короткочасну опцію, якщо конкретний пацієнт відчуває негайне полегшення, яке допомагає виконувати вправи. Але його не слід подавати як спосіб ремоделювання матриксу.
Оперативне втручання
Якщо симптоми зберігаються попри 3–6 місяців адекватного нехірургічного лікування, можна розглянути артроскопічне або відкрите хірургічне втручання. Однак пацієнт має знати, що переконливих доказів переваги операції над імітаційним хірургічним втручанням також немає.
Мета застосування колагену при тендинопатії полягає не в негайному блокуванні болю, а у створенні локального структурного середовища, потенційно сприятливого для клітинної відповіді та ремоделювання матриксу.
У дослідженнях на культурах людських теноцитів MD‑Tissue:
● підвищував проліферативну активність теноцитів;● посилював їх міграцію в моделі загоєння рани;● збільшував синтез і секрецію колагену I типу;● впливав на регуляцію колагенового обміну, зокрема на TIMP‑1;● діяв як механічний каркас, здатний передавати клітинам механічний сигнал через систему механотрансдукції.
Ці результати формують біологічне обґрунтування застосування ін'єкцій колагену при тендинопатіях. (Randelli et al., 2020)
Мета застосування колагену при тендинопатії полягає не в негайному блокуванні болю, а у створенні локального структурного середовища, потенційно сприятливого для клітинної відповіді та ремоделювання матриксу.
У дослідженнях на культурах людських теноцитів MD‑Tissue:
● підвищував проліферативну активність теноцитів;● посилював їх міграцію в моделі загоєння рани;● збільшував синтез і секрецію колагену I типу;● впливав на регуляцію колагенового обміну, зокрема на TIMP‑1;● діяв як механічний каркас, здатний передавати клітинам механічний сигнал через систему механотрансдукції.
Ці результати формують біологічне обґрунтування застосування ін'єкцій колагену при тендинопатіях. (Randelli et al., 2020)
У 2019 році дослідники Університету Федеріко II в Неаполі опублікували результати перспективного пілотного дослідження ін’єкцій колагену I типу при хронічному латеральному епікондиліті. (Corrado et al., 2019)
Популяція
● 50 амбулаторних пацієнтів;● 33 чоловіки та 17 жінок;● середній вік — 52,25 ± 13,25 року;● тривалість симптомів — щонайменше 6 місяців;● відсутність іншого лікування епікондиліту протягом попередніх 6 місяців;● клінічно підтверджений біль у ділянці латерального надвиростка;● позитивні провокаційні тести;● відсутність кісткової патології на рентгенограмі.
Протокол дослідження
Пацієнти отримали:● 5 ін’єкцій MD-Tissue;● по 2 мл ін'єкційного колагену I типу на кожну ін'єкцію;● одна ін’єкція на тиждень;● пальпаторне введення в ділянку проксимального прикріплення сухожилків розгиначів кисті та пальців до латерального надвиростка.
Інші методи лікування під час дослідження не застосовувалися.
Оцінювання
Стан пацієнтів оцінювали за шкалою PRTEE — Patient-Rated Tennis Elbow Evaluation:● перед першою ін’єкцією;● через 1 місяць після останньої ін’єкції;● через 3 місяці після останньої ін’єкції.
PRTEE оцінює біль і функціональні обмеження за шкалою від 0 до 100: що нижчий показник, то менше виражені симптоми.
Представлені графіки та порівняння динаміки за PRTEE на початку лікування та через 1 та 3 місяці відповідно
Зменшення болю
Покращення функції
Покращення індексу PRTEE
У групі пацієнтів із хронічним латеральним епікондилітом курс із п’яти ін’єкцій колагену I типу супроводжувався значним зниженням болю та функціональних обмежень за PRTEE.
Позитивна динаміка спостерігалася без супутньої фізіотерапії або іншого лікування та зберігалася через три місяці після завершення курсу.
Відмінності порівняно з вихідним рівнем були статистично значущими.
Автори не повідомили про серйозні небажані явища. У частини пацієнтів спостерігалося короткочасне печіння в місці ін’єкції, яке самостійно минало протягом кількох годин(Corrado et al., 2019)
У групі пацієнтів із хронічним латеральним епікондилітом курс із п’яти ін’єкцій колагену I типу супроводжувався значним зниженням болю та функціональних обмежень за PRTEE.
Позитивна динаміка спостерігалася без супутньої фізіотерапії або іншого лікування та зберігалася через три місяці після завершення курсу.
Відмінності порівняно з вихідним рівнем були статистично значущими.
Автори не повідомили про серйозні небажані явища. У частини пацієнтів спостерігалося короткочасне печіння в місці ін’єкції, яке самостійно минало протягом кількох годин(Corrado et al., 2019)
Зменшення болю
Покращення функції
Покращення індексу PRTEE
Від контролю симптомів — до відновлення сухожилля
Латеральна епікондилопатія — це не лише біль у місці прикріплення сухожилка. Це порушення його структури, клітинного гомеостазу та здатності переносити механічне навантаження.
Тому клінічна стратегія має поєднувати:● точну діагностику та виключення альтернативного джерела болю;● модифікацію провокувального навантаження;● прогресивне зміцнення сухожилка;● об’єктивне відстеження болю та функції;● індивідуально обґрунтоване застосування додаткових методів.
Ін’єкційний колаген I типу має патофізіологічно обґрунтований механізм і демонструє перспективні клінічні результати. Водночас його доцільно розглядати як компонент комплексної стратегії, а не як заміну реабілітації.
Розгляньте можливості MD‑Collagen у складі комбінованого лікування.
Перегляньте практичний клінічний випадок або обговоріть із фахівцем вибір препарату, зону введення та схему застосування відповідно до клінічної ситуації.
Інформація та консультація призначені для медичних фахівців.
Розгляньте можливості MD‑Collagen у складі комбінованого лікування.
Перегляньте практичний клінічний випадок або обговоріть із фахівцем вибір препарату, зону введення та схему застосування відповідно до клінічної ситуації.
Інформація та консультація призначені для медичних фахівців.